Ноября 2018 Декабря 2018
По Вт Ср Че Пя Су Во
1 2 3 4
5 6 7 8 9 10 11
12 13 14 15 16 17 18
19 20 21 22 23 24 25
26 27 28 29 30

Основи науково-дослідницької

діяльності учнів

Організація науково-дослідницької діяльності учнів

Процес роботи над дослідженням поділяється на три основні етапи:

- І етап - підготовчий;

- ІІ етап - робота над змістом;

- ІІІ етап - заключний.

Перший етап починається з:

- визначення теми, методів, об’єкта і предмета дослідження;

- формулювання мети, задач і гіпотези;

- ознайомлення з літературними джерелами.

Другий етап. На цьому етапі учень складає орієнтовний план, у який згодом можуть бути внесені певні корективи, знайомиться із структурою науково-дослідницької роботи.

Третій етап – заключний. Він передбачає написання учнем вступу та висновків до наукової роботи, оформлення списку літератури та додатків, редагування тексту, його доопрацювання з урахуванням зауважень наукового керівника, підготовка роботи до захисту.

Технічними засобами, якими найчастіше користується юний науковець, є телефон, телефакс, копіювальний апарат, персональний комп’ютер.

Функції керівника секції на першому етапі

ü Обґрунтування теми і об’єкта дослідження з урахуванням інтересів та індивідуальних особливостей учня.

ü Рекомендації щодо вибору літературних джерел та архівних матеріалів.

Визначення теми

Вимоги до теми:

- актуальність, відображення проблем сучасної науки і практики, відповідність нагальним потребам суспільства;

- змістовність, інформативність і розробленість в науці;

- можливість пошуку достатньої кількості літератури;

- наявність елементу новизни;

- тема повинна містити якийсь спірний момент, передбачати зіткнення різних точок зору на одну проблему;

- назва роботи може і не включати в себе слово проблема, але, так чи інакше, проблемність повинна матися на увазі;

- тема повинна бути конкретною.

Для вдалого вибору теми рекомендується додержуватися низки простих правил.

ü Тема мусить відповідати підготовці і нахилам конкретного учня.

ü Основні першоджерела мають бути досяжними (тобто в учня є можливість одержати їх для опрацювання без надзусиль).

ü Основні тексти мають бути такими, що їх можна осягнути (тобто інтелектуально підсильними для конкретного учня).

ü Обрана методологія розробки теми має реально відповідати здібностям конкретного учня.

Отже, хто береться за наукову роботу, мусить братися за таку, яка йому цікава і до снаги.

Формулювання мети, задач і гіпотези

Залежно від того, наскільки зрозуміло і точно сформулювати мету роботи, настільки вдалими будуть її основні завдання, зміст, організація виконання роботи.

1. При визначенні мети дослідження необхідно відповісти на питання:

«Який результат передбачається одержати?», «Яким бачиться цей результат ще до його одержання?», «Для чого проводиться дослідження?».

Мета будь-якого дослідження, як правило, починається з дієслів:

- з’ясувати …

- виявити …

- вивчити …

- сформувати …

- провести …

- визначити …

- створити …

- побудувати …

- дослідити …

Мета роботи повинна бути тісно пов’язана з назвою її теми.

Наприклад:

Тема роботи. Підвищення ефективності функціонування підприємств.

Мета роботи: визначити основні методи підвищення ефективності функціонування підприємств.

Тема роботи. Основні зміни ритму серця перед, під час та після бігу на короткі та довгі дистанції.

Мета роботи: вивчити сутність зміни ритму серця перед, під час та після бігу на короткі та довгі дистанції.

2. Під задачами дослідження розуміється те, що можна зробити для досягнення мети. Задачі дослідження формулюються у формі переліку дій: «проаналізувати…», «вияснити…», «обґрунтувати …», «вивчити…» та інші.

Про досягнення мети слід зазначати у висновках наукової роботи.

3. Важливим елементом програми дослідження виступає гіпотеза – науково обґрунтоване припущення про структуру об’єктів, що вивчаються. Це своєрідний прогноз очікуваного рішення дослідницького завдання. Він базується на наявних теоретичних знаннях про досліджуваний об’єкт.

Якщо при перевірці результат відповідає дійсності, то гіпотеза перетворюється на наукову теорію. Гіпотеза висувається з надією на те, що вона, коли не цілком, то хоча б частково, стане достовірним знанням. Гіпотез може бути декілька – якісь із них підтвердяться, якісь ні.

Під гіпотезою розуміють такі питання для відповіді:

§ В чому полягає припущення про те, як можна реалізувати ідею і задумку дослідження?

§ Якою представляється модель нововведення, яка реалізується під час дослідження?

§ На що вплине нововведення?

Після знайомства з літературою, учень разом із вчителем формулює гіпотеза тому, що саме у вигляді гіпотези в першу чергу формується рішення проблеми, яка і складає головний зміст дослідницької роботи.

Частіше за все гіпотеза формулюється по схемі: «Якщо …, то …».

Визначення методів, об’єкта і предмета дослідження

Об’єктом дослідження називають процес чи явище, яке породжує проблемну ситуацію і обране для вивчення. Головне питання при визначенні об’єкта «Що розглядається?»

Предмет дослідження визначається при відповіді на питання: «Як розглядати «об’єкт», «Які відносини йому властиві?», «Які аспекти і функції виділяє дослідник для вивчення об’єкта?».

Досить поширеним є поділ основних типів методів за дво­ма ознаками: мети і способу реалізації.

За першою ознакою виділяються так звані первинні ме­тоди:

1. Спостереження — систематичне цілеспрямоване вивчення об'єкта. Це найелементарніший метод, який є, як правило, складовою інших методів.

Щоб стати основою наступних теоретичних і практичних дій, спостереження мусить відповідати таким вимогам:

задуманості заздалегідь (спостереження проводиться для певного, чітко поставленого завдання);

планомірності (виконується за планом, складеним відповідно до завдання спостереження);

цілеспрямованості (спостерігаються лише певні сторони явища, котрі викликають інтерес при дослідженні);

активності (спостерігач активно шукає потрібні об'єкти, риси явища);

систематичності (спостереження ведеться безперервно або за певною системою).

Спостереження, як метод пізнання, дає змогу отримати пер­винну інформацію про об'єкт дослідження.

2. Опитування дає змогу отримати як фактичну інформа­цію, так і оцінні дані, проводиться в усній або письмовій формі. При створенні анкети або плану інтерв'ю важливо сформу­лювати запитання так, щоб вони відповідали поставленій меті. Анкета може включати декілька блоків питань, пов'язаних не лише з рівнем періодичності використання тих чи інших засобів, а й оцінкою об'єкта дослідження.

3. Порівняння — один із найпоширеніших методів пізнан­ня. Це процес встановлення подібності або відмінності пред­метів та явищ дійсності, а також знаходження загального, притаманного двом або кільком об'єктам.

Метод порівняння дасть результат, якщо відповідатиме таким основним вимогам:

можна порівнювати лише ті явища, між якими є певна об'єктивна спільність;

порівняння необхідно здійснювати за найсуттєвішими, найважливішими (в межах конкретного пізнавального завдання) рисами.

Інформацію про об'єкт можна отримати двома шляхами:

безпосередній результат порівняння (первинна інформація);

результат обробки первинних даних (вторинна або похідна інформація).

4. Вимірювання — це процедура визначення числового зна­чення певної величини за допомогою одиниці виміру. Цінність цієї процедури полягає в тому, що вона дає точні, кількісно визначені відомості про об'єкт. При вимірюванні необхідні такі основні елементи: об'єкт вимірювання, етало­ни, вимірювальні прилади, методи вимірювання.

5. Тестування є різновидом вибіркового опитування, яке проводиться з метою виявлення суттєвих ознак об'єкта, за­собів його функціонування, використовується в лабораторних експериментах, коли масове опитування через анкетування неможливе. Тестування інколи проводять двічі — на почат­ковому етапі дослідження, де воно виконує діагностичну функ­цію, і при завершенні дослідження, де воно виконує верифікаційну функцію, тобто перевірку істинності гіпотез і висновків. Тести складають так, щоб однозначно виявити ті чи інші властивості опитуваних.

Вторинні методи використовуються з метою обробки та аналізу отри­маних даних-кількісний та якісний аналіз даних, їх си­стематизація.

За ознакою способу реалізації розрізняють:

1. Логіко-аналітичні, до них належать:

- методи дедукції – це перехід від загальних знань про предмети до одиничних знань про окремі предмети;

- методи індукції – основою індукції є дані, одержані шляхом спостереження.

2. Візуальні або графічні методи:

- графи;

- схеми;

- діагра­ми та ін.

Ознайомлення з літературними джерелами

Робота з науковою літературою являється одним із основних етапів в дослідницькій діяльності. Як показує практика, діти не знають як розпочати роботу з літературою. Можна розпочати пошуки із списку рекомендованої літератури по даній темі, потім продовжити роботою з картотекою бібліотеки і бібліографічними виданнями. Грамотно складена картотека навіть при біглому огляді заголовків дає можливість охопити проблему в цілому.

Пошук джерел по картотеці повинен завершитися складанням списку літератури. Варто враховувати, що при написанні інформації про джерело спочатку пишеться прізвище і ініціали автора, потім назва роботи, місце видання, рік видання, і, нарешті вказується кількість сторінок.

При вивченні літератури всі свої зауваження, висновки можна записувати в таку таблицю:

Назва джерела

Основні тези, проблеми

Коментарії

Приклад

Тема роботи. Вплив організації навчальної діяльності на рівень систематизації та узагальнення знань одинадцятикласників про типи хімічного зв’язку і будову речовин.

Об’єкт дослідження: систематизація та узагальнення знань з хімії.

Предмет дослідження: організація навчальної діяльності учнів на етапі систематизації, узагальнення з теми «Хімічний зв'язок. Будова речовини».

Гіпотеза дослідження: застосування оптимального поєднання різних форм організації навчальної діяльності з метою систематизації та узагальнення знань учнів про хімічний зв'язок і будову речовини забезпечить вищий рівень засвоєнні знань, ніж у масовій шкільній практиці.

Мета дослідження: дослідити вплив організації навчальної діяльності на рівень систематизації та узагальнення знань учні 11 класу про типи хімічного зв’язку і будову речовин.

Завдання дослідження:

1. Вивчити наукову літературу з проблеми дослідження.

2. Обґрунтувати методичну діяльність використання різних форм організації навчальної діяльності.

3. Теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити оптимальне поєднання різних видів організації навчальної діяльності учнів під час вивчення питань хімічного зв’язку і будови речовин в одинадцятому класі.

Основна форма роботи НТУ – це секція. Вона може бути математична, фізична, історична, екологічна, філологічна та інші за необхідністю і можливістю. Заняття в секціях проводяться раз або двічі на місяць.

Тематика занять в секції

ü Місце і роль науково-дослідницької роботи в навчальному процесі.

ü Значення планування та чіткої організації наукового дослідження.

Кожен дослідник повинен знати специфіку наукової творчості в цілому і конкретної галузі зокрема. Ефективність наукової творчості, оптимальне використання потенційних можливостей науковця залежить від раціональної організації праці.

Є багато методів наукової організації праці, які вибираються особисто з урахуванням індивідуальних особливостей. Однак існують загальні принципи наукової праці. До найважливіших з них відносять: творчий підхід, мислення, плановість, динамічність, колективність, самоорганізацію, економічність, критичність і самокритичність, роботу над собою, діловитість, енергійність, практичність.

Велике значення, якщо не головне, має принцип самоорганізації, на який я хочу звернути увагу більш детальніше.

До елементів самоорганізації належать:

- організація робочого місця із забезпеченням оптимальних умов для високопродуктивної праці;

- додержання дисципліни праці;

- послідовність у накопиченні знань протягом творчості;

- систематичність у дотриманні єдиної методики і технології при виконанні одноразової роботи.

Досягти системності в роботі можна виконанням певних правил:

- постійно думати про предмет дослідження;

- не працювати без плану;

- при виконанні великої роботи слід звільнитися від другорядних справ;

- перш ніж братися за роботу, зважити і розподілити свої сили і час;

- заздалегідь готувати все необхідне для виконання роботи, щоб не відволікатись;

- не можна роботи дві справи одночасно;

- творчу роботу виконувати до кінця;

- постійно контролювати свою роботу, вчасно вносити корективи;

- намагатися бачити кінцеву мету.

Таким чином, у самоорганізації велику роль відіграють самообмеження, дисципліна, самоуправління, самооблік, самоконтроль та інші «само…», в тому числі самостійність, тобто здатність самому виявляти причини вимкнення труднощів і усувати їх. Сюди належать також дотримання трудового режиму і графіка роботи, дисципліни мислення, здатність зосереджуватися, не порушувати логічний розвиток ідей.

ü Вибір і затвердження теми, мети, завдання, актуальності дослідження.

ü Складання плану та структури наукової роботи.

ü Робота з науково-літературними джерелами та архівними матеріалами.

ü Основні форми наукових повідомлень: тези, статті, реферати, доповіді, твори, повідомлення.

ü Вимоги до змісту і оформлення наукових робіт.

ü Підготовка до захисту наукової роботи.

Додаток 5

до Правил проведення Всеукраїнського

конкурсу-захисту науково-дослідницьких

робіт учнів-членів Малої академії наук

України у 2011/2012 навчальному році

ОСНОВНІ ВИМОГИ

до написання, оформлення та представлення

учнівських науково-дослідницьких робіт

1. Загальні положення

1.1. На конкурс подаються роботи проблемного (пошукового) характеру, які відповідають віковим інтересам та пізнавальним можливостям учнів, свідчать про обізнаність учасника конкурсу щодо сучасного стану галузі дослідження, опанування ним методики експерименту.

Тематика науково-дослідницьких робіт має відповідати напрямам секцій наукових відділень МАН.

1.2. Кожна робота має ґрунтуватись на певній науковій та експериментальній базі, містити власні дані дослідів, спостережень, пошукової роботи; їх обробки, аналізу та узагальнення; посилання на відповідні наукові джерела та відображати власну позицію дослідника.

У роботі мають бути чітко відображені наступні аспекти: визначення мети, об’єкта та предмета дослідження, завдання, методика дослідження, відмінність та перевага запропонованих підходів та результатів. Зміст та результати досліджень викладаються стисло, логічно, грамотно та аргументовано, без загальних слів, міркувань, бездоказових тверджень, тавтології.

Назва роботи має бути стислою і відповідати суті наукової проблеми (завдання), що вирішується.

1.3. Щодо наукової роботи обов'язково подаються відгуки наукових керівників та рецензії відповідних фахівців (досвідчених педагогів, науковців, спеціалістів із певної галузі).

Достовірність наведених у роботі результатів підтверджується науковим керівником у відгуку.

1.4. Науково-дослідницька робота оформлюється у двох примірниках: один використовується журі під час оцінки роботи, другий – учасником під час захисту. Примірники мають бути ідентичними.

1.5. До розгляду не приймаються роботи, тема і зміст яких не відповідають профілю секції; роботи, що були представлені у попередні роки і не мають суттєвого доопрацювання; роботи, які є плагіатом; компілятивні роботи без самостійного дослідження, опрацювання джерел та власних висновків з обраної тематики. Автори цих робіт після етапу заочного оцінювання науково-дослідницьких робіт отримують відповідну рецензію і до участі в наступних етапах конкурсу не допускаються.

Також до розгляду не приймаються роботи без відредагованих та оформлених відповідно до даних вимог тез.

2. Структура роботи

Робота має бути побудована за певною структурою. Основними її елементами в порядку розташування є: титульний аркуш, тези, зміст, перелік умовних позначень (за необхідності), вступ, основна частина, висновки, список використаних джерел, додатки (за необхідності).

3. Вимоги до змісту роботи

3.1. Титульний аркуш.

Титульний аркуш є першою сторінкою роботи, що заповнюється за зразком (додаток 5.1).

3.2. Тези.

У тезах (текст обсягом до 1 сторінки) подається стисла характеристика змісту науково-дослідницької роботи з визначенням основної мети, актуальності та завдань наукового дослідження. Також у них зазначаються висновки та отримані результати проведеної роботи.

У заголовку тез наводяться такі дані: назва роботи; прізвище, ім’я, по батькові автора; назва територіального відділення МАН; назва базового позашкільного навчального закладу; навчальний заклад; клас; населений пункт; прізвище, ім’я, по батькові, посада (за наявності науковий ступінь, вчене звання) наукового керівника.

3.3. Зміст.

Зміст подається на початку роботи. Він містить найменування та номери початкових сторінок усіх розділів, підрозділів та пунктів (якщо вони мають заголовок), зокрема вступу, висновків до розділів, загальних висновків, додатків, списку використаних джерел тощо. Зміст фактично має бути планом науково-дослідницької роботи і відображати суть поставленої проблеми, структуру та логіку дослідження.

3.4. Перелік умовних позначень, символів, скорочень і термінів (за необхідності).

Якщо в роботі використано специфічну термінологію, а також маловідомі скорочення, нові символи, позначення тощо, то їх перелік подається у вигляді окремого списку, який розміщується перед вступом. Перелік має розташовуватись двома стовпчиками. Ліворуч в абетковому порядку наводяться умовні позначення, символи, одиниці скорочення або

терміни, праворуч — їх детальну розшифрування.

Якщо в роботі спеціальні терміни, скорочення, символи, позначення і таке інше повторюються менше трьох разів, перелік не складається, а їх розшифрування наводиться у тексті при першому згадуванні.

3.5. Вступ.

У вступі коротко обґрунтовується актуальність та доцільність обраної теми, підкреслюється сутність проблеми; формулюється мета роботи і зміст поставлених завдань, об’єкт і предмет дослідження, подається перелік використаних методів дослідження; дається характеристика роботи (теоретична, прикладна); вказуються нові наукові положення, запропоновані учасником конкурсу особисто, відмінність одержаних результатів від відомих раніше та ступінь новизни (вперше одержано, удосконалено, набуло подальшого розвитку); повідомляється про наукове використання результатів

досліджень або рекомендації щодо їх використання, для прикладних робіт — прикладну цінність отриманих результатів.

У випадку використання у роботі ідей або розробок, що належать співавторам, слід відмітити цей факт і зазначити конкретний особистий внесок учасника. Також вказуються відомості про публікацію роботи та апробацію її результатів (за наявності).

Обсяг вступу — 2-3 сторінки.

3.6. Основна частина.

Основна частина науково-дослідницької роботи складається з розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів.

Кожний розділ починається з нової сторінки. Основному тексту розділу може передувати коротка передмова з описом вибраного напряму та обґрунтуванням застосованих методів досліджень. У кінці кожного розділу формулюються висновки зі стислим викладенням наведених у розділі наукових і практичних результатів, що дає можливість звільнити основні висновки від другорядних подробиць.

В основній частині роботи наводиться характеристика джерел для написання роботи та короткий огляд літератури з даної тематики (не повинен перевищувати 20% обсягу основної частини), окреслюються основні етапи наукової думки за визначеною проблемою, вказуються питання, які залишилися невирішеними; обґрунтовується вибір напряму досліджень, наводиться методика і техніка дослідження; подаються відомості про обсяг дослідження; викладаються, аналізуються та узагальнюються отримані результати, дається їх оцінка.

Зміст основної частини має точно відповідати темі роботи та повністю її розкривати.

3.7. Висновки.

Висновки мають містити стислий виклад результатів розв’язку наукової проблеми та поставлених завдань, зроблених у процесі аналізу обраного матеріалу оцінок та узагальнень. Необхідно підкреслити їх самостійність, новизну, теоретичне і (або) прикладне значення, наголосити на кількісних та якісних показниках здобутих результатів, обґрунтувати достовірність результатів та навести рекомендації щодо їх використання.

3.8. Список використаних джерел.

Список використаних джерел – елемент бібліографічного апарату, який містить бібліографічні описи використаних джерел.

Список використаних джерел слід розміщувати одним із таких способів: у порядку появи посилань у тексті (найбільш зручний у користуванні та рекомендований під час написання роботи), в алфавітному порядку прізвищ перших авторів або заголовків, у хронологічному порядку.

Відомості про джерела складаються відповідно до вимог, зазначених у стандартах: ДСТУ ГОСТ 7.1 – 84 «СИБИД. Библиографическое описание документа. Общие требования и правила составления», ДСТУ 3582 – 97 «Інформація та документація. Скорочення слів в українській мові у бібліографічному описі. Загальні вимоги та правила», ДСТУ 3008 – 95

«Документація. Звіти у сфері науки і техніки. Структура і правила оформлення».

Наприклад:

- книга трьох авторів оформлюється так: Дудюк Д. Л., Максимов В. М., Оріховський Р. Я. Електричні вимірювання: Навч. посіб. – Л.: Афіша, 2003. – 260 с.

- збірник: Цеков Ю. І. Підтекст художнього твору і світовідчування письменника // Проблеми сучасного літературознавства. – Одеса, 1998. – С. 149-180.

- стаття із журналу: Дзюба І. М. Україна перед сфінксом майбутнього // Науковий світ. – 2004. − № 2. – С. 2-6.

- Електронні джерела оформлюються відповідно до загальних правил опису літературних джерел, при цьому в квадратних дужках після назви зазначається: [Електронний ресурс]. В кінці – Режим доступу: http://www.psyh.kiev.ua. Наприклад: Королько Л. М. «Голодомор 1932-1933 на Сватівщині». – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://svatovo.ws/famine/index.html.

Посилання на сайти, портали, Інтернет-ресурси розміщуються окремо в кінці списку використаних джерел без нумерації під заголовком: «ІНТЕРНЕТ- РЕСУРСИ». Наприклад: http://www.botany.kiev.ua.

3.9. Додатки.

У додатках містяться допоміжні або додаткові матеріали, необхідні для повноти сприйняття роботи, кращого розуміння отриманих результатів: проміжні математичні доведення, формули і розрахунки, додаткові таблиці, графіки, рисунки, ілюстрації тощо.

4. Правила оформлення роботи

4.1. Загальні вимоги.

Науково-дослідницька робота друкується шрифтом Times New Roman текстового редактору Word (або Open Office) розміру 14 на одному боці аркуша білого паперу формату А4 з інтервалом 1,5 (до 30 рядків на сторінці). Поля: ліве, верхнє і нижнє — не менше 20 мм, праве — не менше 10 мм. Обсяг науково-дослідницької роботи складає 15-20 (для гуманітарних напрямів 20-25) друкованих сторінок. До загального обсягу науково-

дослідницької роботи не входять: тези, додатки, список використаних джерел, таблиці та рисунки, які повністю займають площу сторінки. Текст роботи має бути написаний грамотно, без орфографічних, пунктуаційних та стилістичних помилок.

Науково-дослідницькі роботи виконуються державною мовою (у секціях російської мови та російської літератури дозволяється оформлення російською мовою); до роботи з іноземної мови додається анотація іноземною мовою.

Кожна структурна частина науково-дослідницької роботи починається з нової сторінки. Заголовки структурних частин друкуються великими літерами симетрично до набору: «ЗМІСТ», «ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ», «ВСТУП», «РОЗДІЛ», «ВИСНОВКИ», «СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ», «ДОДАТКИ». Заголовки підрозділів друкуються маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу. Заголовки пунктів друкуються маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу в

підбір до тексту. Відстань між заголовком (за винятком заголовка пункту) та текстом має

дорівнювати 3-4 інтервалам.

4.2. Правила нумерації в роботі.

Нумерація сторінок, розділів, підрозділів, пунктів, рисунків, таблиць, формул подається арабськими цифрами без знака №. Всі сторінки роботи, враховуючи титульну сторінку, тези і додатки, підлягають суцільній нумерації, номер на титульній сторінці не ставиться, а на наступних сторінках проставляється у правому верхньому куті сторінки без

крапки в кінці. Нумеруються тільки розділи основної частини. Зміст, вступ, висновки не

нумеруються, тобто не можна друкувати: «1. ВСТУП» або «РОЗДІЛ 6. ВИСНОВКИ».

Номер розділу ставиться після слова «РОЗДІЛ», після номера крапка не ставиться. Заголовок розділу друкується з нового рядка. Підрозділи нумеруються у межах кожного розділу за правилом: (номер розділу).(номер підрозділу). В кінці номера підрозділу має стояти крапка, наприклад: «2.4.». Заголовок підрозділу наводиться у тому ж рядку.

Пункти нумеруються у межах кожного підрозділу таким чином: (номер розділу).(номер підрозділу).(номер пункту), наприклад: «2.3.4.». Заголовок пункту наводиться у тому ж рядку, але пункт може й не мати заголовка. У кінці назв розділів, підрозділів, пунктів крапка не ставиться. Формули нумеруються в межах розділу. Наприклад, «формула (2.3)»

означає «формула 3 розділу 2» (наявність підрозділів на нумерацію не впливає). Формули, на які немає посилань, можна не нумерувати. Номер необхідно брати в круглі дужки і розміщувати на правому полі сторінки на рівні нижнього рядка формули, якої він стосується. Рисунки нумеруються в межах розділу арабськими цифрами (аналогічно

до формул та підрозділів) і позначаються словом «Рис.», наприклад «Рис. 1.2».

Таблиці нумеруються послідовно в межах розділу. У правому верхньому куті над заголовком таблиці розміщується напис «Таблиця» із зазначенням її номера. Номер таблиці складається з номера розділу та порядкового номера таблиці, між якими ставиться крапка, наприклад: «Таблиця 2.3».

Додатки оформлюються як безпосереднє продовження роботи на наступних сторінках. Вони розміщуються в порядку посилань у тексті роботи. Кожен із додатків має розміщуватись на окремій сторінці. Додаток має мати заголовок, який друкується угорі симетрично відносно тексту. Додатки нумеруються великими українськими літерами і позначаються словом «Додаток», наприклад: «Додаток Б».

4.3. Правила цитування та посилання на використані джерела.

Під час написання науково-дослідницької роботи учень має посилатися на наукові джерела, матеріали, ідеї, висновки, результати, які використовуються в роботі. Це дає можливість перевірити наведені відомості. Посилатися слід на останні видання публікацій.

Якщо в роботі використовуються відомості з матеріалів з великою кількістю сторінок, тоді слід точно вказати номери сторінок, ілюстрацій, таблиць, формул із джерела.

Посилання в тексті роботи на джерела зазначається порядковим номером за переліком посилань, виділеним двома квадратними дужками, наприклад, «... у працях [1-7]...».

Якщо в тексті науково-дослідницької роботи необхідно зробити посилання на конкретні відомості, цитата наводиться в лапках, а посилання беруться у квадратні дужки із зазначенням порядкового номера джерела в списку використаних джерел та відповідної сторінки. Наприклад: «… набуття наукового знання передбачає оперування фактами, які характеризують певне явище, розробку наукової гіпотези (теорії), яка пояснює те чи інше явище і постановку експерименту для доведення висунутої теорії [8, с. 37]».

Згідно з науковим етикетом текст цитати необхідно точно відтворювати і наводити повністю, щоб не спотворити думки автора. Пропуск слів, речень, абзаців при цитуванні допускається без перекручення авторського тексту і позначається трьома крапками. В тексті роботи допускається непряме цитування автора (переказ, виклад думок автора своїми словами), при цьому слід точно викладати думки автора і давати відповідні посилання на джерело.

Посилання на ілюстрації в тексті роботи вказуються порядковим номером ілюстрації, наприклад, «рис. 1.2».

Посилання на формули вказуються порядковим номером формули в дужках, наприклад «... у формулі (2.1)».

На всі таблиці роботи мають бути посилання в тексті, при цьому слово «таблиця» в тексті пишуть скорочено, наприклад: «...у табл. 1.2». У повторних посиланнях на таблиці та ілюстрації треба вказувати скорочено слово «дивись», наприклад: «див. табл. 1.3».

4.4. Правила оформлення формул.

Формули в тексті роботи розташовуються відразу після посилання на них. Вони відокремлюються від тексту інтервалами в один рядок зверху і знизу та розташовуються посередині сторінки. Формули, якщо вони громіздкі й складні, розташовуються на окремих рядках, це стосується і нумерованих формул. Декілька однотипних невеликих формул подаються в одному рядку через кому, а іноді невеликі нескладні формули розташовуються безпосередньо в тексті. Переноси у формулі допускаються лише на знаках рівності, плюс, мінус, множення і ділення з повторенням знака у наступному рядку. Символи і коефіцієнти, що наводяться у формулі, описуються безпосередньо під нею в тій послідовності, в якій згадуються у формулі. Значення кожного символу або числового коефіцієнта подається з нового рядка. Перший рядок починається словом «де» без двокрапки. Номер формули розміщується на правому боці сторінки на рівні нижнього

рядка.

4.5. Правила оформлення ілюстрацій і таблиць.

Ілюстративний матеріал у роботі використовується з метою більш наочного представлення результатів досліджень та їх обґрунтування. Найчастіше в науково-дослідницьких роботах використовуються такі види ілюстративних матеріалів: креслення, рисунки, таблиці, діаграми, графіки, схеми, фотографії. Всі ілюстрації зазначаються у тексті роботи. Назва ілюстрації розміщується відразу після її номеру, внизу.

Цифровий матеріал роботи оформлюється у вигляді таблиць. Слово «Таблиця» починається з великої літери, прописується курсивом і розміщується у верхньому правому куті сторінки, а її назва – посередині, симетрично до тексту і наводиться жирним шрифтом.

Приклад побудови таблиці

Таблиця 1.1

Назва таблиці

Головка

Рядки

Боковик Графи (колонки)

Заголовки граф мають починатися з великих літер, підзаголовки ¾ з маленьких, якщо вони складають одне речення із заголовком, і з великих, якщо вони є самостійними. Висота рядків має бути не менше 8 мм. Графу з порядковими номерами рядків до таблиці включати не треба. Таблиця розміщується (після першого згадування про неї) в тексті так,

щоб її можна було читати без обертання переплетеного блока рукопису або з обертанням за стрілкою годинника.

Таблицю з великою кількістю рядків можна переносити на наступну сторінку. У разі перенесення таблиці на інший аркуш слово «Таблиця», її номер і назва не повторюються, далі над іншими частинами праворуч пишуться слова «Продовж. табл.» і вказується тільки номер таблиці, наприклад: «Продовж. табл. 1.2».